Есе на тему : «Творимо національну ідею, а не говоримо про неї»

Визначення національної ідеї не існує, бо цю ідею творить кожна особистість, тому і розуміння національної ідеї у всіх різне. У когось воно виражене більшою мірою, у когось меншою, а у когось і зовсім цього розуміння не існує. Чи доречно говорити про національну ідею, якщо людину з кожним днем хочуть опустити нижче пристойного рівня. З кожним днем нас все більше-більше намагаються принизити і при кожній можливості тицьнути на наші помилки.

У нас намагаються відібрати останнє… знижують зарплатні, стипендії та піднімають ціни на все: комунальні послуги, продукти, оплату за навчання. І після цього високо-посадовці, які по-правді самі хотіли чхати на якусь там ідею, викрикують в рупор: «В Україні майже не залишилось патріотів». Дивно правда ж? Де ж це український патріотизм? Коли кожного дня думаєш як прогодувати сім’ю, патріотизм розсіюється в повітрі як цигарковий дим. І наші діди які проливали кров, і віддавали життя за національну ідею, в маршрутному таксі повинні платити за проїзд. Як не гірко, але це правда. Вони боролись за чисте небо над нашими головами, а зараз жахаються і не розуміють за що колись давно померли їх близькі, друзі, соратники.

Статистика говорить, що кожен шостий українець прагне переїхати за кордон назавжди. Я думаю питання Чому? тут буде не доречне. Щоб люди навчились цінувати традиції, боротись за ідею, прагнути стати патріотом, їм потрібні не лише умови для життя, хоча це дуже важливо, людям потрібен приклад, людина яка поведе. Правду кажуть є «той, що веде» та «той, кого ведуть». Як би наше вище керівництво робило щось не лише для себе, а ще трохи і для людей, як би вони намагались самі спочатку почати піднімати національну ідею, то я вірю і знаю, що знайшлися б люди які не були б байдужими. Бо це справді наше життя, наша земля, і це наша рідна Україна з її запашним хлібом, з її родючою землею, з її лугами і лісами. Це наша історія і, що там буде написано залежить від нас з тобою.

«Добре там де нас нема» - та ми є кругом… Потрібно пам’ятати «один в полі не воїн», тому як говорять українці «гуртом і батька легше бити», гуртуймося, ми ж єдина нація, і всі ми під одним Богом ходимо. Головне не цуратись своїх звичаїв і традицій, і розуміти, що все залежить від нас, лише від нас…